Пухкі білі сніжинки, що безладно падають одна на одну, а потім лежать пухкою ковдрою, створюють незабутню зимову атмосферу. Але лише допоки снігу не стає настільки багато, що він ускладнює пересування містом. Один з мешканців Монреаля взявся розв’язати цю проблему, сконструювавши спеціальний механізм для прибирання вулиць. Детальніше на imontreal.
Снігоприбиральна машина стала незамінним помічником під час таких засніжених зим, коли вулиці завалені кучугурами, які перешкоджають рух як транспорту, так і пішоходів. Цей пристрій з’явився не так давно, на початку XX століття, але без нього вже важко уявити зиму Монреаля, який є одним з найбільш засніжених міст Північної Америки.
Як раніше очищали вулиці взимку
До появи снігоочисної техніки, сніг прибирали вручну з допомогою лопати та кирки. У середині XIX століття почали залучати коней, яких запрягали у спеціальні плуги, що згрібали сніг. З появою автомобілів продовжували використовувати плуги, які закріплювали на автотранспорті.
Створення снігоприбиральної машини
З 1880 по 1927 рік кількість населення Монреаля зросла у три рази, з’являлось все більше машин, внаслідок чого зросла необхідність кращого прибирання вулиць від снігу.
Цим питанням серйозно зайнявся один з фермерів міста Артур Сікард. Разом з батьком вони утримували молочну ферму та мали проблеми з розвезенням молока по місту взимку.
Одного дня він спостерігав за роботою молотарки, що працювала на пшеничному полі, як вона збирала врожай та відокремлювала зерна від полови. Тоді він подумав, що йому нічого не заважає винайти щось подібне для снігу та почав замислюватись над тим, як можна підлаштувати техніку для прибирання засніжених вулиць.
Розробляти спеціальну машину він розпочав у 1894 році, працював з нуля та абсолютно сам, але мав велику вмотивованість. Майстрував щодня у вільний час від роботи на фермі.
Розробка проєкту, втілення його в життя, тестування та вдосконалення тривало майже 30 років. Багато хто з винахідників не витримував випробування часом, опускав руки та покидав свої ідеї, але не Артур, що дозволило досягти поставленої цілі. Навіть коли він випробовував свою розробку на вулицях міста, ловив на собі здивовані погляди та деколи чув насмішки, його це не зупиняло. У 1925 році він завершив свій винахід, який назвав “Снігоприбиральна машина Sicard”.
Розробка була надзвичайно ефективною, що дозволило Артуру продати її за 13 000 канадських доларів Монреалю у 1927 році. Згодом місто закупило ще кілька механізмів для очищення вулиць та тротуарів міста, в першу чергу Утремону. Завдяки мобільності вантажівки снігоприбирачі почали набувати популярності, але вони залишались занадто дорогими для звичайних споживачів.
У вересні 1929 року Артур Сікард заснував Compagnie de machines à neige Sicard Limitée у Монреалі. У листопаді 1937 році компанія змінила назву на Sicard Limitee.
Хоч досягти великого комерційного успіху в Канаді Артуру Сікарду не вдалось, не можна заперечувати його внесок у розв’язання цієї проблеми. У 1960-х роках нових моделей ставало все більше. З плином часу вони ставали більш потужними та легкими в керуванні.
Як працював механізм
Снігоприбиральна машина складалась з трьох частин: вантажівки, секції для прибирання снігу та видувної частини, яка мала вентилятор такої потужності, що видував сніг приблизно на 27 метрів, або у задній відділ машини. Механізм чудово справлявся як з пухким, так і утрамбованим сніговим покривом. Снігоприбиральна машина мала обертові леза від молотарки, які полегшували переміщення снігу та розбивали його, що спрощувало видування.
