Генрі Бетюн народився в селі Онтаріо, виховувався в релігійній родині. Перша Світова війна перервала навчання хлопця, але не відмовила його стати хірургом. А пізніше, саме в Монреалі Генрі Бетюн дуже швидко піднявся на вершину своєї професії. Бувши прихильником хірургічного лікування туберкульозу, він посилив агітацію на користь штучного пневмотораксу та обстеження легень, яке вже тоді мало його ім’я. Про життя, історію одужання та професійного злету геніального хірурга Генрі Нормана Бетюна читайте тут на imontreal.
Смак до подорожей
Генрі Норман Бетюн народився 3 березня 1890 року в Гравенсхерсті, лісозаготівельному селі, розташованому за 160 км на північ від Торонто. Він був другою дитиною Малкольма Нікольсона Бетюна, канадського пресвітеріанського преподобного, та Елізабет Енн Гудвін, місіонери тієї ж Церкви.
Сім’я часто переїжджає, не менше семи разів на рік, залежно від громад, куди преподобного Малькольма кликали проповідувати. Ці численні зміни привчили молодого Генрі до подорожей. У нього дуже рано розвивається смак до ризику та пригод. У шість років хлопчик самотужки перетнув місто Торонто на 16 кілометрів, повернувшись лише увечері. Батьки були у великому відчаю, поліція його шукала. Вихований у послуху та страху перед Богом, він розвинув почуття бунту проти влади та мав незалежний дух, що згодом спричинило незліченну кількість конфліктів у житті Генрі Бетюна.
Перш ніж розпочати навчання медицині в Торонто в 1912 році, Бетюн працював на багатьох роботах. Він був офіціантом, кочегаром на кораблі Великих озер, журналістом у Вінніпезі тощо. Слід зауважити, що мрія стати хірургом була не випадковою. Ця професія передавалася протягом чотирьох поколінь.
Захворювання на туберкульоз
А потім осінню 1926 року трапилась смертельна хвороба та розлучення з дружиною. У підсумку розлучений, у боргах і виснажений роботою, Бетюн дізнається, що хворий на туберкульоз. Він погоджується на призначений відпочинок і їде в санаторій. Почуваючись усе краще й краще, кидає лікування й повертається до Детройта. Але за кілька тижнів через загострення він знов їде до лікарні. Його гнівить той факт, що до нього застосовують винятково метод терапії. Після цього Бетюн багато годин присвячує вивченню наукових праць і відкриває відносно новий спосіб хірургічного лікування — штучний пневмоторакс. За його теорією порожнисту голку вводять між ребрами й вдувають повітря в плевральну порожнину. Інфікована легеня впадає в стан спокою, що прискорює загоєння. Випробувавши цей спосіб на собі лікар одужує.
Монреальський період
Те, що Бетюн пережив під час хвороби, те, що було позначене суїцидальними думками, глибоко змінило лікаря. Він забуває про свій пошук багатства та успіху, щоб надати нового сенсу своєму життю: боротися з туберкульозом. У 1928 році, у віці 38 років, без грошей і розлучений, він прибув до Монреаля, щоб знайти собі місце спеціаліста. Чому Монреаль? Тому що доктор Едвард Арчібальд працює там, у всесвітньо відомому відділенні експериментальної хірургії. Головний хірург Королівської лікарні Вікторії та професор Університету Макгілла, цей канадський піонер торакальної хірургії зробив Бетюна своїм помічником.
Під його керівництвом Бетюн швидко піднявся на вершину своєї професійної кар’єри. Бувши прихильником хірургічного лікування туберкульозу, він посилює впровадження в маси своєї теорії на користь штучного пневмотораксу та обстеження легень методом, який має його ім’я.
Отже, він не дарма оселився в Монреалі, як тільки вилікувався, щоб боротися з цим лихом. Пізніше буде робота в Китаї, але то зовсім інша історія.