Великий французький шансоньє, ім’я якого знають у всьому світі, легендарний Шарль Азнавур тісно пов’язаний із провінцією Квебек та Монреалем. Саме тут король французького шансону здобув свою першу славу та популярність, саме звідси розпочався його чудовий творчий шлях.
Сходження на музичний Олімп у Шарля було непростим. Він народився у бідній родині вірменських переселенців на околиці Парижа. У 24-річному віці Азнавур потрапив до Монреалю, де і почалося його сходження до омріяної слави та визнання. Більше на сайті imontreal.
Курйозний старт
Так тоді ще маловідомий французький музикант разом зі своїм земляком, другом та колегою П’єром Рошем прибув до Монреалю за порадою самої Едіт Піафф! Їхній шлях до Канади був не з легких! Так ці двоє у 1948 році прибули з Амстердаму до Нью-Йорка без американської візи, за що їх і схопили на митниці прямо з аеропорту. Парижани спробували пояснити, що прибули на зустріч із Едіт Піаф. Щоправда, у цей час французька діва виступала в Америці, а не в Канаді, і мала прибути у Велике яблуко пізніше.
П’єр та Шарль на кілька днів загриміли у в’язницю для іммігрантів – до з’ясування деталей. За однією з версій, якнайшвидше вийти друзям звідти допомогла саме Піаф. Французи оселилися в дешевому мотелі і відразу почали шукати роботу музикантами, але таких як вони мрійників були повно, тому знайти нічого пристойного їм не вдалося. Ледве зводячи кінці з кінцями, Рош і Азнавур таки дочекалися Піаф, але допомагати їм вона не збиралася, а натомість порадила шукати себе в Монреалі.
І ось, восени того ж 1948 року, парижани прибули до Монреалю, де проживуть два роки і досягнуть фальшивого успіху та визнання. До речі, Рош залишиться жити в Канаді, тоді як його другові судиться повернутися до рідної Франції і прогриміти на весь світ.
Після прибуття до Монреаля, П’єр і Шарль отримали роботу в кабаре одного із сумнівних районів міста, де були зосереджені всі розважальні заклади. Вони отримували за свої виступи 400 $ на тиждень. Але це був лише початок.
Канадська слава
Справжня популярність спіткає паризьких іммігрантів на сцені найпопулярнішого кабаре Монреаля – “Le faisan doré” (“Золотий фазан”), яке знаходилося на бульварі Cен-Лоран. Колеги Азнавура пізніше засвідчать, що його пісні стали ковтком свіжого повітря. Крім того, Шарль чудово рухався на сцені, а його вірменське коріння і темперамент виражалися в справжній експресії.
Завзятим та талановитим французам довелося чудово попітніти на монреальських сценах – вони давали по два концерти за вечір і виступали без вихідних. Це дозволило Рошу та Азнавуру жити у своє задоволення.
Азнавур шив костюми у найкращих кравців Монреаля, ганяв на модних американських машинах, пив добірний віскі – його життя було схоже на нескінченне свято.
Закріпившись у Монреалі, Шарль запрошує приїхати в Квебек свою сестру Аїду і навіть допомагає їй з роботою в рідному «Золотому фазані», що став його домівкою.
Але ні гроші, ні популярність, ні обожнювання монреальської публіки не зможуть утримати короля шансону в Канаді. За настановою все тієї ж Едіт Піафф він повертається до Парижа. Восени 1950 року Азнавур прибуде до столиці Франції, де залишиться назавжди.
Він неодноразово приїжджатиме з гастролями в милий його серцю Монреаль, і незмінно тепло відгукуватиметься про місто та пов’язані з ним спогади. Також Азнавур допоможе багатьом молодим та талановитим квебекським музикантам пробитися на музичний Олімп. Довгих сімдесят років і навіть після його смерті гримітиме слава Шарля Азнавура, він прожив до 94 років, буде удостоєний найвищих національних та міжнародних нагород і покине цей світ 1 жовтня 2018 року.
