Канадський режисер Клод Жютра – легенда фігура місцевого кінематографа. За свою кар’єру він зняв понад тридцять фільмів, серед яких картина, названа канадським фільмом усіх часів та класикою кіно – «Mon oncle Antoine» («Мій дядько Антуан») та багато інших.
Що й казати, якщо 1993 року Канадська Академія кіно та телебачення навіть заснували спеціальну іменну нагороду за найкращий дебют у рамках церемонії Génie – Prix Claude Jutra. Приз у різний час отримували канадський театральний режисер Робер Лепаж, номінант «Оскара» Філіп Фалардо, молодий канадський актор та режисер Ксав’є Долан та інші. Але мине тридцять років після смерті Жютра, і все кардинально зміниться…Далі на imontreal.
Від буржуа до піонера кінематографа
Клод народився у 1930 році в Монреалі в забезпеченій сім’ї. Його батько був шановною людиною, у тому числі серед місцевої культурної еліти – директор Квебецької колегії лікарів, він дружив із артистами, письменниками, художниками та іншими представниками канадського бомонду.
Дитинство Жютра було безхмарним та щасливим, а вдома були всі умови для творчості. Тяга до світу кіно була у хлопчика ще з раннього дитинства, коли він уперше побачив короткометражку. Не дивно, що за таких можливостей сім’ї Клод вступив до модного французького коледжу Stanislas.
Коли юнакові було 16 років, батько подарував йому цінний та знаковий подарунок – кінокамеру. Але при цьому захотів, щоб син пішов його стопами і став медиком. Клод послухав батька і, відучившись у Монреальському університеті, отримав диплом лікаря, але за фахом працювати не захотів, його приваблювали зовсім інші перспективи.
Життя Жютра змінила доленосна зустріч з кінематографістом-початківцем і нащадком буржуа Мішелем Бро. Між молодими людьми було багато спільного, тому вони потоваришували і разом вирушили до Парижа, де відкрили для себе естетику основоположників так званої «нової хвилі» у кінематографі – Жана-Люка Годара та Франсу Ролана Трюффо.
Надихнувшись паризькими новими віяннями, режисери-початківці повернулися в рідний Монреаль і почали тісно працювати з франко-канадською «філією» «Canadian Film Board» – Оffice national des films (ONF).
«Тиха революція» 60-х стає своєрідним трампліном у кінокар’єрі Клода. Тоді у Монреалі сформувалося співтовариство представників нової яскравої творчої інтелігенції – письменників, поетів, художників.
Жютра працює в Торонто та Монреалі, він записує інтерв’ю з великим Фредеріко Фелліні. Вже перші роботи режисера-початківця приносять йому кінопремії не тільки в Канаді, а й за її межами – на Каннському та Венеціанському фестивалі, в Англії, Італії. Поступово Жютра набуває слави одного з лідерів франкоканадського кінематографа.
Раптова смерть та скандал
Життя канадського режисера обірвалося раптово. Влітку 1986 Жютра в одному з інтерв’ю заявив, що у нього почалися серозні проблеми з пам’яттю. А 5 листопада 1986-го він вийшов із дому, поклавши до кишені записку з ім’ям, і пішов до мосту Жак-Картьє, з якого стрибнув у холодну воду. Канадська поліція 5 місяців шукала режисера, і лише навесні його тіло вдалося знайти.
Смерть Клода Жютра стала справжнім потрясінням для країни. Канадці оплакували метра, а його ім’ям стали називати вулиці у багатьох містах, у тому числі в його рідному Монреалі та Квебеку.
Майже за тридцять років після смерті режисера, у 2016 році, спалахнув гучний скандал, який активно висвітлювала «La Presse». Так, посмертно Жютра звинувачували у домаганнях до юнаків. Після цього було вирішено анулювати кінонагороду імені Клода Жютра, а також перейменувати вулиці та сквери Монреаля, названі на його честь.
