Кінний спорт був частиною спортивного життя Канади з початку 1800-х років. Монреальське полювання на лисиць було засновано наприкінці 1820-х років, а перші змагання з конкуру в Британській Північній Америці відбулися в Монреалі в 1840 році. До слова, починаючи з 1873 року жінки брали активну участь у кінному полюванні. Більш детально про історію та розвиток кінного спорту в Монреалі читайте на imontreal.net.
Історія появи коней у Канаді
Своєю долею Монреаль багато в чому зобов’язаний наявності коней. Щоб перевозити звичайних людей у возах, знатних осіб у кебі чи навіть пішоходів у барвистих візках, потрібні були коні, а тому вони були скрізь, місто не могло існувати без допомоги цієї благородної тварини. Загалом коні в Монреалі використовувались як робоча одиниця аж до 1950-х років. З їх допомогою влітку кололи великі куски льоду, який був потрібен для охолодження їжі. Загалом кінь використовувався у всіх формах традиційного суспільного життя монреальців.
Колекціонер кінних екіпажів Поль Б’єнвеню, який зібрав третю колекцію такого роду у світі, наголошував, що саме наявність коней у долині Святого Лаврентія створило унікальні стосунки зі світом. Радісні кольори та конструкція кінних екіпажів тут зовсім не схожі, на ті, які можна спостерігати в інших снігових країнах.
Слід зауважити, що присутністю коней у Канаді, слід завдячувати передусім адміністрації Людовіка XIV, Королю-Сонцю. Для розведення у своїй колонії коней, він обирає скакунів з власних стаєнь. Вважається, що ці коні походять з Нормандії та Пуату. Перша партія прибула на борту корабля «Марі-Тереза» в липні 1665 року: 12 кобил і 2 жеребці. Протягом наступних дванадцяти років близько 80 коней ступили на землю Нової Франції. Тут вони почали розмножуватись.
Тубільці з подивом спостерігали, як вони висаджуються. У 1665 році отець Франсуа Ле Мерсьє, колишній камердинер короля, який переїхав до Америки, описав цей подив, наголошуючи, що звір, на їхню думку, був схожий на добре дресованого лося. Корабель з кіньми, якими король мав намір постачати країну, прибув з Гавра. Аборигени, які ніколи їх не бачили, щиро захоплювалися ними й були здивовані тим, що французькі лосі такі слухняні та готові виконати будь-які побажання людини.
Канадська порода
Саме з цих коней, пізніше, завдяки життю та розмноженню в умовах ізоляції протягом століть, народилася «канадська» порода. Ця тварина стає колоніальним двигуном. Ця порода, навіть, стала однією з ознак національної ідентифікації та опорою ідентичності для поколінь поселенців. Не дарма через 350 років поліція Монреаля продовжує використовувати цю єдину породу коней. Ці коні патрулюють центр Монреаля та Маунт-Рояль, парк, спроєктований Фредеріком Олмстедом, тим самим, що спроєктував Центральний парк для Нью-Йорка, місце, де досі можна зустріти вершників, які катаються на своїх улюбленцях.
Ще однією галуззю де відзначилися коні є мисливство. На Монреальській горі до 1950-х років був мисливський клуб. Управління клубом мисливців на деякий час опинилося в руках двох впливових бізнесменів: фінансиста Джона Кроуфорда та судноплавного магната Ендрю Аллана. Разом вони організовують перегони з перешкодами на фермі Логан, в Оутрімонті та Вердені. Їхні вершники зустрічаються в шикарному мисливському будиночку, побудованому в Кот-де-Неж. Канадський мисливський клуб Монреаля, заснований у 1826 році, є найстарішою організацією такого роду в Америці.
Чудову будівлю клубу зрештою залишили занедбаною, перш ніж її знесли у 2000 році. Канадський мисливський клуб все ще існує, але лисицям Маунт-Роял більше немає чого боятися коней і собак, які їх супроводжують: полювання монреальських єгерів практикується лише за межами острова вже протягом кількох років.
Пристрасть до поло в Монреалі
Але, якщо повернутись до кінного спорту, то слід зауважити, що саме з ініціативи цього клубу з 1890 року пристрасть до поло в Монреалі стала неабиякою. З 1901 року клуби Монреаля, Квебеку, Торонто та Кінгстона змагалися на землях Сен-Ламберта, тодішнього села Сарагвай, сьогодні це район Агунсік-Картьєрвіль, місця, яке англомовні продовжують називати Бек-Рівер. Саме тут у 1920 році зародився Монреальський поло клуб. В околицях Монреаля досі існують аж два поля для поло.
У 1709 році Жак Родо, спів інтендант Нової Франції, видав наказ, згідно з яким жителі Монреаля мали тримати менше коней. Чиновник вважав, що непомірна пристрасть монреальців до цих тварин віддаляла їх від інших, вельми корисних домашніх тварин. До початку XX століття на кожні п’ять мешканців країни припадав приблизно один кінь. Для порівняння, у Франції під час Французької революції один кінь припадав приблизно на 28 мешканців.
У Монреалі пристрасть до коней поєднувалася з пристрастю до перегонів, які відбувалися, як взимку, так і влітку. З початку ХІХ століття в місті було кілька перегонових трас. Вони були одними з найбільш жвавих місць у Монреалі.
Газети, присвячені перегонам, продавалися на аукціоні. Агентство з розповсюдження друкованих видань Benjamin News, довгий час було одним із найбільших у своєму роді, перш ніж зникло у 2014 році. Воно завдячує своїм походженням у 1917 році сину єврейського іммігранта з Центральної Європи, який, щоб заробити на життя, розповсюджував один із листків, присвячених перегонам.
Великі пристрасті на кінських перегонах
Пристрасть до перегонів спонукала селекціонерів покращувати якість своїх коней. Після англійського завоювання 1760 року змагальна арена, яка виросла навколо цього справжнього соціального феномену, також стала вираженням етнічної та релігійної поляризації. Церква, зокрема, дуже насторожено ставилася до цієї діяльності. Спалахували численні сутички. У 1833 році бійки між англофонами та франкофонами під час кінних перегонів тривали три дні й в них брали участь солдати Її Величності. Один франко-канадець був убитий. Регулярно надходили повідомлення про серйозні сутички й навіть вбивства, пов’язані з кінними перегонами.
У районі Майл-Енд буде побудовано кілька бігових доріжок для кінських перегонів. Ще одна на території, яку сьогодні займає Болдуін-парк. Найкраще це захоплення ілюструє іподром “Блакитні капелюхи”, який почав функціонувати у 1872 році. Іподром був перенесений до бульвару Декарі, де в період з 1907 до 2009 року відбулися тисячі перегонів. З кінськими перегонами були пов’язані деякі статки Монреаля. У 1958 році фінансист Жан-Луї Левек, відомий як біржовий маклер і власник кількох компаній, купив іподроми “Blue Bonnets” і “Рішельє”. Пізніше, у 1965 році, фінансист Поль Демаре з Power Corporation of Canada став власником “Blue Bonnets”.
Кінний спорт в Канаді регулюється Equine Canada, яка була створена в 1977 році й пов’язана з цілою низкою організацій, в тому числі з усіма десятьма провінційними кінними асоціаціями, включаючи монреальську. Кінні виставки в Канаді також ліцензуються і регулюються Equine Canada. Комітет Equine Canada (“Канадська кінна команда”) відповідає за формування міжнародних команд Канади з виїздки, конкуру та триборства (триденні змагання, що включають виїздку, витривалість та конкур).
Як відомо, у 1976 році в Монреалі відбулись Олімпійські ігри. На тій домашній Олімпіаді збірна Канади з кінного спорту посіла лише п’яте місце.