Як відомо, однією з найкривавіших війн, які коли-небудь вело людство є Друга світова війна. Хоча більша частина конфлікту відбувалася в Європі, Азії та Африці, Канада, з усім тим, відіграла значну роль, відправивши сотні тисяч солдатів, постачаючи війська та надаючи значну логістичну підтримку. У той час, як про участь канадців у різних битвах, постачання гуманітарної допомоги військам союзників, зброї, яку виготовляли на канадській землі нині досить добре відомо широкому загалу, внесок медичних працівників потребує більш докладного висвітлення. Більш детально про це читайте на imontreal.net.
Підсумки Першої світової війни
Але історія цього госпіталю розпочалась дещо раніше. Під час Першої світової війни канадські лікарні були переповнені пораненими солдатами, які поверталися з фронту. Щоб створити належні умови їх лікування, догляду та реабілітації, подолати кризу нестачі місць та лікарняних ліжок, уряд Бордена терміново побудував дев’ять установ у портових містах.
На той час країна була переповнена канадськими військовими, які повернулися після війни з різними пораненнями. Було багато чоловіків із Західного фронту у Франції та Бельгії, які були отруєні газом, поранені, контужені, хворі солдати, яким були вкрай потрібні нові засоби для лікування. Крім того, артилерійські удари та отруєння газом, вважалися на той час новими видами травм, а тому потребували нових способів боротьби з ними.
Розрахунок консервативного тогочасного уряду Бордена був зрозумілим, адже саме в портові міста прибували кораблі з пораненими з найвіддаленіших ліній фронту, саме в порти канадських міст стікалися хворі. Одним із таких міст був Монреаль. Відтак поява тут медичного військового закладу було абсолютно логічним.
Будівництво госпіталю
Саме так з’явилася військова лікарня Святої Анни, яка діяла під керівництвом Комісії військових госпіталів. Заклад був побудований в 1917 році на захід від Монреаля, на землі, орендованій у McGill’s Macdonald College. Наприкінці Першої світової війни військовий госпіталь Святої Анни в Бельвю мав власне залізничне сполучення, де солдатів-інвалідів вивантажували на ношах прямо з поїзда, який, зазвичай, був завантажений у Галіфаксі. Наявність залізничної колії свідчить про кількість поранених, які проходили через цей медичний заклад. Адже, не кожна лікарня застосовувала залізницю для доставлення хворих чи поранених.
Зовні лікарня Святої Анни мала милий, доброзичливий і навіть привітний вигляд. У середині закладу із самого початку панувала така сама атмосфера. З ветеранами тут поводились згідно правил, які були прописані в справах ветеранів, а саме «дружньо, але дисципліновано». У 1916 році Комісія військових госпіталів запровадила військову дисципліну в закладах під її юрисдикцією, щоби покращити відвідуваність програм професійної підготовки та зменшити ризик поганої поведінки деяких ветеранів.
Військові округи були перетворені на командні підрозділи госпітальних комісій, таким чином, передавши персонал і пацієнтів під військову владу. Тобто в госпіталі Святої Анни тих часів панували дисципліна та розпорядок дня. До Другої світової війни кілька крил закладу були вкриті плющем і зовні виглядали ідилічно. Подібно до Будинку ветеранів у Рідо, догляд і лікування, які надавалися ветеранам, особливо тим, хто знаходився тут тривалий період, носили доброзичливий та турботливий характер, маючи виключно добрі наміри, але, зрозуміло, був більш примітивним, ніж нині.
Госпіталь під час Другої світової
Ситуація не змінилася і під час Другої світової війни. Багато канадських поранених ставали інвалідами. Відтак повернувшись додому на госпітальному кораблі, потягом діставалися до госпіталю Святої Анни в Бельвю. Під час Другої світової війни доступність поранених, людей з інвалідністю до госпіталю стала ще важливішою, про що свідчать зведені в цей час тротуари.
Крім того, уже під час Другої світової війни госпіталь було збільшено вдвічі. Відомо, що пацієнтам лікарні не дозволялося продавати алкоголь у жодному з місцевих магазинів. Крім того, відомо, що багато з поранених так і не покинули госпіталь, з огляду на тяжкість поранень. В той час багато більш легких пацієнтів прогулювались територією госпіталю.
Післявоєнна історія госпіталю Святої Анни розпочалася з придбанням її Управлінням у справах ветеранів Канади в 1950 році. До 1958 року його місткість зросла до 1130 ліжок. Нова 14-поверхова будівля була відкрита в 1971 році. Спочатку лікарня зосереджувалася в основному на психіатрії та загальній медицині.
Та в міру старіння ветеранів у 1980–1990-х роках тут усе більше спеціалізувалися на геріатричній медицині. У 2016 році лікарню було передано уряду Квебеку, і тепер вона функціонує, як центр тривалого лікування, що займається зціленням травм після операційного стресу. Госпіталь Святої Анни, особливо вражає завдяки найсучаснішому хірургічному обладнанню, яке дозволяє реконструювати обличчя солдатів, спотворених уламками.
Позов ветеранів
У 2016 році сталося непорозуміння між тими, хто хоробро стояв під німецьким вогнем під час Другої світової війни й закладом. Ветерани розпочали боротьбу за збереження рівня обслуговування в військовому госпіталі Святої Анни неподалік Монреаля. Вони стверджували, що рівень обслуговування знизився та англомовного персоналу в закладі явно не вистачало.
Граф Кеннеді, ветеран, який із запалом міг розповідати про висадку десанту 6 червня 1944 року, стверджував, що тут просто нехтують людьми. Як і багато інших ветеранів, чоловік відзначав зниження якості послуг після того, як Оттава передала заклад Квебеку у 2016 році. І це при тому, що за останні три роки Оттава заплатила щонайменше 30 мільйонів доларів, щоби підтримувати рівень обслуговування, який існував до квітня 2016 року.
На той момент стало відомо, що після передачі госпіталю з федерального підпорядкування в місцеве, заклад залишило 40% персоналу. Тобто проблеми з набором і плинністю кадрів почалися негайно. Це могло стати основною причиною зниження якості обслуговування тих, хто віддав своє здоров’я боротьбі з фашизмом і звільненню Європи. Ще однією проблемою стала мова спілкування персоналу. Угода між Квебеком і Оттавою передбачала двомовне обслуговування, але багато хто з персоналу не володів англійською мовою. Це теж була проблема, тому що близько 40% ветеранів, навпаки, майже не розмовляли французькою.
У підсумку все завершилось колективним позовом до розгляду Вищим судом у лютому 2015 року. Серед іншого, він мав на меті з’ясувати, чи дійсно мільйони, виплачені Оттавою, були використані на послуги для ветеранів, тому, що у них виникли сумніви з цього приводу. Скаржники вимагали компенсації.
Тоді в електронному листі Міністерство в справах ветеранів Канади зазначало, що гроші Оттави були призначені для того, щоб ветерани отримували той рівень обслуговування, на який вони мають право.
На момент подачі позову більшість пацієнтів лікарні Святої Анни, зі зрозумілих причин, уже померли, їх залишалося близько 130. Проте, у 2019 році ветерани, які перебували в госпіталі, отримали дозвіл Вищого суду подати колективний позов проти Центру інтегрованих університетів охорони здоров’я та соціальних послуг та генеральних прокурорів Квебеку.
Джерела: