Доктор Вайлдер Грейвс Пенфілд відомий як перший нейрохірург Монреаля. Попри те, що на початку розвитку своєї кар’єри він вважав нейрохірургію одним з найжахливіших напрямків, лікар зміг досягти успіху у вивченні найскладнішого орану людського організму, зокрема з’ясував як функції організму контролюються певними сегментами мозку. Також він досліджував механізми розвитку головного болю та роль гіпокампа у запам’ятовуванні. Далі на imontreal.
Ранні роки
Вайлдер Грейвс Пенфілд народився в 1891 році в Спокані. Його батько був лікарем, як і дід, а мати працювала вчителькою. У восьмирічному віці він разом із матір’ю, сестрою та братом переїхав до Гудзона. Мати відкрила приватну школу для хлопчиків, де Вайлдер здобув початкову освіту, а згодом вступив до Принстонського університету в Нью-Джерсі. Навчання в університеті завершилось у 1913 році, після цього вони з мамою вирушили у невелику подорож по річці Гудзон до Монреаля, який він відвідав в перший, але не останній раз.
Вступ до Оксфорду
У 1914 році Вайлдер Пенфілд зміг отримати стипендію Роудса, що давало можливість вступити до Оксфордського університету. Він подав документи до Мертонського коледжу, що є однією з частин Оксфорда, але для вступу необхідно було скласти іспит з грецької мови, яку він ніколи не вивчав. Після ретельної підготовки Вайлдер все ж не зміг скласти іспит, але почав готуватись до перездачі у вересні. Тоді він вступив до Гарвардського університету в Бостоні. Один з викладачів сказав йому, що зможе давати ранкові уроки грецької мови.
Коли знову настав час іспиту, з’ясувалось, що його скасували. Це дозволило Пенфілду розпочати навчання у Мертонському коледжі в січні 1915 року. Під час навчання він познайомився з Чарльзом Шеррінгтоном та Вільямом Ослером, що були видатними лікарями. Він закінчив Оксфорд зі ступенем бакалавра фізіології у 1916 році та повернувся до Америки.
Лікарська кар’єра
У віці 27 років Пенфілд зміг розпочати проходження інтернатури. У червні 1921 року Пенфілд почав працювати нейрохірургом у Пресвітеріанській лікарні, де він також мав час для проведення досліджень. Першим пацієнтом став молодий хлопець з неоперабельною пухлиною мозку, через що Пенфілд не зміг ніяк йому допомогти. Натомість лікар отримав дозвіл від батьків юнака, на проведення досліджень його мозку, коли той помер, аби навчитись запобігати смерті інших людей.
Переїзд до Монреаля та дослідження мозку
У 1928 році Вайлдер Пенфілд отримав посаду професора нейрохірургії в університеті Макгілла в Монреалі. Одночасно він став першим нейрохірургом у місті. У 1934 році, при університеті створили неврологічний інститут, Вайлдера призначили його керівником, де він працював до виходу на пенсію у віці 69 років.
У 1928 році нейрохірург відвідав Бреслау, де професор Отфрід Ферстер показав йому власний підхід до оперування з використанням лише місцевої анестезії, адже мозок не відчуває болю. Також професор продемонстрував як мозок можна легко стимулювати електричними імпульсами у пацієнтів, які знаходились в активному стані під час операції.
Цей досвід дозволив Пенфілду краще розуміти роботу мозку та став основою для подальшого визначення різних зон. За допомогою легкої електричної стимуляції він міг точно визначити основні сенсорні та моторні зони, які він не хотів зачепити під час операції. Одночасно хірург записував точки стимуляції, реакцію пацієнта та власні спостереження, що дозволило розробити карти, які показували, як функції мозку локалізовані в різних частинах. Іноді стимуляція спричиняла напад епілепсії, що дозволяло Пенфілду точно визначити місце епілептичного вогнища для видалення.
За своє життя Вайлдер Пенфілд особисто прооперував 1000 пацієнтів, половина з яких повністю вилікувалася від епілепсії, а 25 відсотків відмітили значне покращення стану.
