Сестринська справа є однією з найдавніших форм догляду в людському суспільстві. Певно, що вона є такою ж давньою, як і сама хвороба. Від монастирів середньовічної Європи до сучасних факультетів медичних наук університетів медсестри були незамінними в лікуванні хворих тіл і втішенні зранених нещастями душ.
Ба більше, якщо поглянути на діяння сестер милосердя в глобальному масштабі, то еволюція сестринської справи відображає і неабиякі соціальні зміни. Мова про вихід жінок у суспільне життя, наукові досягнення в медицині та, нехай і досить повільне, але визнання догляду як кваліфікованої професії. Про зародження і розвиток сестринської справи в Монреалі, про вплив двох світових воєн на цю професію читайте на imontreal.net.
«Сірі монахині» та становлення медсестринства в Монреалі
У Канаді ця історія медсестринського руху особливо яскрава. У колоніальний період та після утворення Конфедерації медсестринство формувалося під впливом релігійних орденів, світових воєн, епідемій та поступового розвитку світської професійної освіти. Нині канадські медсестри є одними з найбільш шанованих медичних працівників у світі — вони мають академічну освіту, підлягають законодавчому регулюванню та відіграють центральну роль у наданні медичної допомоги в громадах — як міських, так і сільських.
Монреаль мало чим відрізнявся в цьому сенсі: коріння сучасної медсестринської справи в мегаполісі лежить не лише в лікарнях, а й у релігійних організаціях. У ХІХ столітті, коли Монреаль швидко зростав економічно, а індустріалізація принесла бідність і хвороби певним верствам населення, догляд за хворими ще не був обов’язком держави.
Більша частина цього обов’язку лягла на католицькі жіночі релігійні ордени, члени яких вважали служіння бідним і хворим виразом своєї віри. Одними з найвпливовіших у цьому сенсі були «Сірі монахині», офіційно відомі як «Сестри милосердя Монреаля».
Засновані в 1737 році Маргаритою д’Ювіль, «Сірі монахині» були однією з перших організованих груп медсестер у Канаді. Їхня назва походить від простих сірих халатів, які вони носили, на відміну від яскравіших, у які одягалися інші ордени. Хоча їхні початки були скромними, їхній вплив був великим: «монахині» керували лікарнями, сиротинцями, будинками для літніх людей та надавали допомогу тим людям, які не мали куди звернутися.
Така робота в ті часи була фізично й емоційно виснажливою. «Сірі монахині» допомагали в переповнених палатах без сучасних санітарних умов, стикалися зі спалахами епідемії віспи, туберкульозу та тифу й доглядали за людьми, яких суспільство часто ігнорувало. Їхні лікарні пропонували єдину структуровану допомогу, доступну для бідних хворих.
Заможніші пацієнти могли дозволити собі приватних лікарів, але для міського робітничого класу та сімей іммігрантів монахині надавали притулок, харчування, ліки та, за необхідності, постійний догляд біля ліжка. Важливо, що ці жінки були не просто волонтерками. Їхнє існування було життям дисциплінованого служіння. Мова про молитви, спільне проживання та довгі дні догляду за пораненими та присмертними.
В епоху, коли формальна медична освіта для жінок була рідкістю, сестри розвинули практичні навички, які стирали межі між благодійністю та професією. Поряд із католицькими орденами, такими як «Сірі монахині», у Монреалі існували й інші групи — «Сестри Провидіння», «Августинки з Hôtel-Dieu» — кожна з яких сприяла розширенню мережі догляду як у Монреалі, так і за його межами. Разом вони заклали основу для більш структурованих систем догляду за хворими.
Професіоналізація медсестринства
Перехід від догляду на основі віри до професійного медсестринства прискорився наприкінці ХІХ та на початку XX століть. Під впливом міжнародних реформаторів, таких як Флоренс Найтінгейл, канадські лікарні почали створювати офіційні програми підготовки медсестер. Школи, приєднані до таких установ, як Монреальська загальна лікарня, пропонували структуровані навчальні програми з анатомії, фізіології, санітарії та клінічної практики.
Відтак уперше жінки, які не належали до релігійних орденів, отримали змогу займатися медсестринством уже як професією. Класи замінили монастирські лазарети, підручники замінили виключно усне навчання. З’явилися стандартизовані іспити та сертифікати, і медсестринство почали визнавати не лише як милосердну службу, а і як прикладну науку, засновану на знаннях і навичках.
Представниці цієї нової медичної професії складали найсуворіші іспити під час епідемій та війн. До прикладу, пандемія іспанського грипу в 1918 році прокотилася Канадою з руйнівною швидкістю. Монреаль, із його густонаселеними кварталами та жвавими портами, неабияк постраждав. При цьому навчені, дисципліновані та мобільні медсестри стали першими, хто реагував на страшну трагедію.
Вони працювали у відділеннях швидкої допомоги, проводили базове лікування, контролювали температуру та заспокоювали пацієнтів, чиї сім’ї були занадто налякані або занадто хворі. Без вакцин та антибіотиків догляд медсестер був основним захистом від невидимого ворога.
Перша та Друга світові війни
Так само як іспанський грип став викликом для громадського здоров’я, дві світові війни перетворили медсестринство на глобальну гуманітарну силу. Під час Першої світової війни канадські медсестри приєдналися до військових служб і Червоного Хреста. Вони служили за кордоном у Європі, працюючи в імпровізованих польових госпіталях поблизу фронтів або в більших медичних військових об’єктах, віддалених від лінії фронту.
Певна річ, що для тендітних пані це були досить важкі умови. Контузії, отруєння газом, поранення в окопах та інфекційні захворювання стали для них щоденною реальністю. Але, навіть у таких умовах медсестри демонстрували технічну майстерність і надзвичайну стійкість. Канадські медсестри воєнного часу були серед перших жінок із країни, які служили за кордоном в офіційно організованих військових медичних підрозділах, і їхня служба підвищила суспільне визнання медсестринства як професії національного значення.
У міжвоєнний період та під час Другої світової війни освіта та функції медсестер ще більше розширилися. Вони координували роботу карет швидкої допомоги, керували відділеннями невідкладної допомоги під час повітряних нальотів та надавали реабілітаційну допомогу солдатам, які поверталися з фронту. Дві світові війни прискорили інновації в клінічній практиці.
До прикладу, зі стрімким розвитком медичних технологій медсестри стали майстерно володіти внутрішньовенною терапією, хірургічною допомогою, інфекційним контролем та управлінням випадками — навичками, які сформували післявоєнні системи охорони здоров’я.
Сучасні реалії медсестринства в Монреалі
Сучасні студенти-медики в Монреалі мають зовсім різне походження. Деякі вступають безпосередньо після закінчення середньої школи, інші — як фахівці, які змінюють професію.
Студенти з корінних народів, іммігранти, франкофони та англофони навчаються пліч-о-пліч. Клінічна практика проходить у міських лікарнях, сільських клініках, закладах довгострокового догляду та за програмами соціальної допомоги.
Джерела: