Під час Другої світової війни, тобто в проміжку між 1939 та 1945 роком у Монреалі не діяла заборонена на продаж алкоголю, оскільки Канада не наслідувала приклад Сполучених Штатів Америки, які переживали такий період з 1920 до 1933 року. Таким чином, продаж і споживання алкоголю були дозволені, ба більше, навіть боєзіткнення в Європі та на Тихоокеанському театрі воєнних дій на виготовлення та вживання алкоголю, здавалося, особливого впливу не мали. Але більш докладно про те, як та хто виробляв алкогольні напої в Монреалі, який попит був на міцний алкоголь під час війни читайте на imontreal.net.
Вплив сухого закону
Щоб краще зрозуміти, як і чому алкогольна історія в Монреалі розвивалася саме так, а не інакше трішки передісторії. Починаючи з 1920-х років, контраст між квебекським та американським регулюванням алкоголю відродив економіку Монреаля, а також незаконну торгівлю. Мова про Сухий закон, який запровадили в Сполучених Штатах в 1920 році. Як відомо, він діяв понад десять років, аж до 1933.
У той самий час, Монреаль, як головне портове та залізничне місто, бувши одним із найбільших вузлів для переміщення людей і товарів у Північній Америці, не могло не скористатися цією ситуацією. Маючи до того ж ще і сприятливе розташування для торгівлі, місто стало головною точкою входу для незаконної торгівлі всіма видами алкоголю.
Після того як розпочалася Друга світова війна ситуація мало змінилася. Під час і після конфлікту відбувалося перманентне зростання споживання алкоголю, що викликало занепокоєння серед релігійних та медичних органів влади. Неабияке хвилювання спричинило зростання алкоголізму та його наслідків для робітничих сімей. Тут спостерігалися випадки насильства, руйнування родин, батьківська недбалість.
На цьому тлі громадські організації закликали до суворішого виконання чинних правил. А виникнення в ті роки нового типу питного закладу, де, зазвичай, збиралися молоді чоловіки та жінки й випивали не зважаючи на час доби, без будь-якого нагляду, спричинив, навіть невелику паніку в представників міської влади. Мова про, так звані «грилі».
Загалом слід сказати, що під час Другої світової війни моральні стандарти канадського суспільства зазнали серйозних випробувань. Адже в Монреалі, як і в інших великих містах країни, робота підприємств на воєнні потреби призвела до відновлення економічного процвітання, збільшення міграції до великих і, навіть, малих міських центрів, а також до періоду соціального та культурного бродіння.
Перш за все, війна спричинила масовий наплив тисяч молодих чоловіків та жінок до канадських військових установ. Але на військових базах, зазвичай, панувала нудьга, а короткочасність відпусток, військова культура та бажання отримання інтенсивних психологічних сплесків молодими людьми, сприяли розпусті в усіх її формах. Азартні ігри, розбещеність, проституція та вживання алкоголю швидко поширилися по всій провінції, Монреаль, ясна річ, не був винятком.
Виробники алкоголю
Отже, як бачимо, попри війну, охочих випити в Монреалі менше не ставало. Відтак питання було лише в наявності грошей і алкоголю. Але хто були ці прекрасні люди, які виготовляли міцні напої в мегаполісі, навіть під час війни. Компанія Seagram Company Limited, яка більш відома як Seagram, стала найбільшим у світі дистриб’ютором і виробником дистильованих міцних напоїв.
Її головний офіс знаходився в Монреалі. Коріння Seagram сягає старої винокурні, яка була заснована в 1857 році. Керували нею ті самі Бронфмани, які здійснили маркетингову революцію в спиртних напоях, розпочавши продаж своєї продукції в пляшках. Бо в той час більшість американських винокурень постачали віскі в бочках, що часто дозволяло змінювати склад напою. У бочку додавали сік, карамель, або змішували його з іншим віскі.
А от розлив напою по пляшках — це, такий собі, спосіб встановити лояльність до продукту завдяки повсякчас якісному виробництву. Саме ця практика стала із часом галузевим стандартом. До кінця 1936 року обсяг продажів Seagram досяг 60 мільйонів доларів на американському ринку та 10 мільйонів доларів у Канаді.
Під час початку Другої світової війни ситуація не змінилася. Компанія Seagram швидко зростала, роблячи це шаленими темпами. Вона купувала інші винокурні та диверсифікувалася у виноробній промисловості. Так на другому році війни, в 1941 Seagram придбала Browne Vintners, якій частково належала Barton & Guestier. Саме під час Другої світової Seagram імпортувала ром із Пуерто-Рико та Ямайки, що призвело до придбання так само й карибських винокурень, які виробляли ром Captain Morgan, Myers’s, Wood’s та Trelawny.
До 1948 року загальний обсяг продажів Seagram перевищив 438 мільйонів доларів, а її прибуток досяг 53,7 мільйона доларів. Наступного року Seagram придбала винокурню Chivas в Абердині, що в Шотландії, мова про виробника шотландського віскі Chivas Regal. У 1950-х роках Семюел Бронфман спрямував Seagram у зовсім іншому напрямку, інвестуючи в одну з нафтових компаній, але це вже зовсім інша історія.
Алкогольна поліція
Якщо в когось склалося враження, що Монреаль це місто, де в ті часи можна було все, то той помиляється. Адже, навіть попри ситуацію, яка склалася під час Другої світової війни у взаємостосунках між містянами та алкоголем влада, особливо місцева, старалася вплинути на ситуацію. Причому вона застосовувала цей вплив, навіть задовго до початку війни. Як приклад створення, так званої, Алкогольної поліції.
Відомо, що ще до створення Société des alcools du Québec, у Монреалі працювали свої провінційні поліційні сили, такі як Sûreté provinciale та Дорожній патруль, які мали запобігати контрабанді міцного алкоголю. Але тогочасний уряд на чолі з Луї-Александром Ташеро створив Алкогольну поліцію, наділивши її дуже чіткими повноваженнями. Цей орган відповідав та наглядав за всім, що прямо чи опосередковано було пов’язано з розповсюдженням, виробництвом та продажем алкогольної продукції у Квебеці.
Окрім цієї масштабної програми, передбачалася ліквідація контрабандної діяльності. Тому початкова чисельність персоналу Алкогольної поліції, з огляду на поставлені перед нею завдання, може здатися досить скромною — 35 інспекторів на весь Квебек.
І хоча, після скасування сухого закону в США в 1930-х роках контрабанда алкоголю значно зменшилася, останнього сплеску її обсяг зазнав, якраз під час Другої світової війни.
Останній контрабандний сплеск
Винокурні країни працювали на повну потужність, але спирт використовувався для виробництва деяких боєприпасів, фарби або медичних інструментів. Для споживання залишалося досить не багато. Філії Комісії з продажу алкоголю іноді, навіть розпродавали його до закриття торгів. Крім того, алкоголь був нормований. Для його отримання потрібні купони, і кожній людині дозволено лише обмежену кількість унцій на тиждень.
У зв’язку із цим і відновилася контрабанда, що призвело до нової хвилі вилучень та арештів. Уже наприкінці 1940-х років алкогольна поліція мала понад 250 офіцерів та кілька регіональних відділів. Вона була на піку своєї чисельності. Але до того часу її актуальність почала прагнути до нуля. У підсумку напередодні початку Тихої революції в 1960 роках Алкогольну поліцію було скасовано, а її офіцерів інтегровано до складу Служби безпеки Квебеку.
Джерела: