Католики в Монреалі завжди покладалися на сильну присутність церкви в повсякденному житті, освіті, охороні здоров’я та благодійності, особливо до 1960-х років. Саме церква створювала такі установи, як школи, лікарні та дитячі будинки для франкомовних католиків, відігравала важливу роль у житті громади та сильно впливала на політичне життя через франко-канадських націоналістів. Релігійна діяльність, участь у парафіяльному житті та благодійність були центральними в їхньому повсякденному житті. Більш докладно про історію католицизму в Монреалі та Квебеці читайте на imontreal.net.
«Рим Америки»
Монреаль, який називають «Римом Америки», відомий безліччю своїх церковних шпилів, що належать різним християнським конфесіям. Адже тільки Монреальська архієпархія може похвалитися 217 місцями богослужіння. У цьому контексті слід розповісти про найбільшу церкву в Канаді та найважливіше місце паломництва католиків у світі. Мова про Ораторій Святого Йосипа, який височіє над Монреалем.
Розташована на північно-західному схилі гори Руаяль, це єдина будівля в Монреалі, якій дозволено підійматися над горою. Окрім релігійного значення можна також відзначити, що з будівлі відкривається один із найгарніших краєвидів на місто та його заходи сонця. Її монументальний купол має 39 метрів у діаметрі, його можна побачити за багато миль навколо.
Ораторій щороку приваблює два мільйони відвідувачів, як вірян, так і безвірників. Найвідданіші католики можуть піднятися на колінах 99 дерев’яними сходами, відведеними для них.
До слова на початках це була скромна дерев’яна каплиця, спроєктована братом Андре в 1904 році, але її довелося розширити через постійно зростальну популярність серед паломників. Будівництво величного Ораторію, яким його знають нині, розпочалося в 1916 році та було завершено в 1967. На той час минуло понад 30 років після смерті його засновника. Останки святого брата Андре, канонізованого у 2010 році, нині зберігаються в Ораторії.
Окрім оригінальної каплиці, яка досі існує, хоча й була перенесена, базиліка, на яку вплинув італійський Ренесанс, оточена криптою, вотивною каплицею, різними допоміжними будівлями та садами. Сад Хресної дороги містить 42 фігури, які вирізьбили з вапняку, він є ідеальним місцем для медитації. До всього, нині, оскільки не паломниками єдиними живе Ораторій, відвідини можна поєднати з екскурсією місцевим Музеєм. Він відомий своєю колекцією вертепів та інших творів релігійної спадщини.
Відтак будь-хто, відвідавши Ораторій Святого Йосипа може зрозуміти, чому Монреаль називають «Римом Америки».
Територія церкви
Але не лише католицькими храмами, нехай, навіть, такими грандіозними та величними славиться Монреаль. Велику роль відігравали люди, віряни, служителі церкви, які творили історію міста. Особливо це було помітно в другій половині ХІХ століття, яке ознаменувалася зростанням кількості релігійних діячів.
На початку 1840-х років католицька церква мала досить скромний релігійний персонал, особливо враховуючи зростання населення протягом цього десятиліття. Але із цього часу все почало швидко змінюватись. Нехай, навіть для цього потрібно було плисти до Франції.
Саме так вчинив єпископ Бурже, який здійснив дві поїздки до Франції в 1841 та 1847 роках. Чоловік мав на меті вербування членів релігійні громади, які мали бути готовими оселитися в Канаді. Ці зусилля принесли свої плоди. Кілька громад погоджуються допомогти духовенству. У результаті, наприкінці століття всього у Квебеці було понад 6500 черниць, тоді як у 1850 році їх було лише 650.
У той самий час територія католицької церкви розширилася, а кількість єпархій зростала. До 1870 року церква мала під опікою понад 600 парафій. Не цурались католики залучати до своєї віри корінне населення. Головною метою цього залучення було принести індіанцям християнство та цивілізацію. Тут слід зауважити, що ці дві концепції, у ті роки вважалися рівнозначними.
Зрештою, католицька церква не забувала піклуватися про поселенців, які осідали на нових землях, що потребували розчищення. Саме тоді були створені, так звані, «служіння в робочих таборах». Суть кампанії була досить простою, католицьких священників, одягали тепліше, оснащували їх снігоступами та переносними каплицями, і відправляли в лісозаготівельні табори.
Церква в закладах охорони здоров’я
Не секрет, що в ХІХ столітті в Монреалі соціальні та медичні послуги були відповідальністю приватних або релігійних благодійних організацій. Держава в ці справи втручалася не охоче, дуже часто опосередковано, роблячи свої внески в ці галузі лише у формі субсидій.
Що правда, не можна заперечувати, що під час стихійних лих, таких як епідемії, які були доволі частими в ХІХ столітті та сама держава надавала пряму допомогу населенню. Стосовно благодійності, то можна відзначити відмінності серед англомовних та франкомовних благодійників. Англомовні благодійні установи були переважно роботою організацій та груп громадян, або фінансовою щедрістю буржуазії. Серед франкомовних була популярною практика, коли лікарнями та хоспісами керували релігійні громади, в основному жіночі.
У той самий час, збільшення міського населення загострило чинні соціальні проблеми, які слід було вирішувати. До прикладу, близько 1830 року «Сірі черниці» відкрили Бюро допомоги бідним та заснували безоплатну їдальню. З 1844 року «Сестри Провидіння», засновані Емілі Гамелін, піклувалися про знедолених. А в 1848 році в Монреалі було засноване «Товариство Святого Вікентія де Поля». Зробив це мирянин, але саме релігійні люди займалися щоденними завданнями та управлінням.
Так само, деякі жіночі релігійні громади, такі як «Августинський орден Квебеку», також спеціалізувалися на охороні здоров’я та виконували цю роль із початку існування колонії. Хоспіси для жінок, людей похилого віку та хронічно хворих множилися. З 1849 року «Сестри милосердя Квебеку» керували дитячим будинком та приймали знедолених, людей похилого віку, дітей із незабезпечених сімей, так само хворих та немічних.
Масштабна перебудова
Як було зазначено, в 1840 роках католицька церква розпочала масштабну перебудову. Керував усією роботою впливовий єпископ Монреаля Ігнас Бурже. У той час була відновлена релігійна практика. У сільських парафіях з’являється все більше придорожніх хрестів. Релігійні реколекції стають дедалі популярнішими. Відновлюється практика Великого посту, тобто 40-денного періоду посту й молитви, що передує Великодню. Популярність знову набувають молитви до Бога або святих, що повторюються протягом дев’яти днів поспіль із метою виконання бажання або вшанування. Католицька церква стає головною інституцією, що регулює суспільне життя — вона контролює соціальні практики католиків від народження до смерті.
Відтак зусилля з оновлення католицької церкви приносять плоди. У церкви з’являється багато нових парафіян, особливо серед жінок. Деяких приваблює життя в релігійній спільноті, що дозволяє багатьом із них мати більше самостійності. Католички присвячують себе релігійному ідеалу, але при цьому можуть працювати вчительками, чи медсестрами або брати участь у наданні допомоги нужденним. Релігійне покликання знову набуває певного престижу, і для багатьох французьких канадців мати священника або сестру в родині стає справжньою честю.
Джерела:
- https://actualites.uqam.ca/2015/congres-sur-heritage-culturel-catholicisme-quebecois/
- https://www.lapresse.ca/voyage/ou-aller-a-montreal/2025–05–01/a-la-decouverte-des-eglises-de-montreal.php
- https://histoire.recitus.qc.ca/periode/explorer/1840–1896/page/la-place-de-l-eglise-catholique-dans-la-societe-quebecoise