Вікторіанська епоха започаткувала еру величезного сексизму. Ідеальна жінка того часу була ніжною та тендітною, а будь-яка форма напруженої діяльності категорично не сприймалася. Міфи, що оточували жінок, включали й ті, що жінки можуть пошкодити свої репродуктивні органи, якщо займатимуться спортом, що зробить їх нецікавими для чоловіків, і що в їхньому тілі обмежена кількість енергії, а витрачання її на спорт чи вищу освіту призведе до слабкого потомства.
Попри це, наприкінці 1800-х та на початку 1900-х років почали формуватися неформальні спортивні клуби, і на Олімпійських іграх 1900 року 22 жінки змагалися разом із чоловіками в таких видах спорту, як вітрильний спорт, крокет та кінний спорт. Більш детально про розвиток жіночого спорту в Монреалі читайте на imontreal.net.
Бути чи не бути жіночому спорту
Відтак сказати, що в ХІХ столітті жіночий спорт не особливо заохочувався, це нічого не сказати. Повертаючись до Олімпійських ігор варто лишень згадати барона П’єра де Кубертена, який відновив це свято спорту. Він категорично виступав проти участі жінок у спортивних змаганнях. У цьому контексті, як не дивно, але католицька церква, навпаки, заохочувала молодих жінок готуватися стати добрими дружинами.
Попри це, багато жінок у Канаді взували ковзани та грали в хокей. Один із перших про це розповів журналіст газети Ottawa Citizen, який відвідав жіночий хокейний матч у 1891 році. У своїй статті він написав, що гравчині швидко каталися на ковзанах і володіли шайбою так само добре, як і деякі з найкращих чоловіків. Після цієї статті й такого похвального коментаря жіночий хокей увійшов в історію.
Якщо говорити про фіксацію цього факту, то не можна не зазначити й не згадати різні фотоархіви, які багато розповідають нам про екіпіровку хокеїсток початку минулого століття. Найдавніша відома фотографія жінок, які грають у хокей, була зроблена в Рідо-Холі, резиденції генерал-губернатора Канади в Оттаві, приблизно в 1890 році. На ній зображена дочка лорда Стенлі, леді Ізабель, яка грає в хокей з іншими партнерками по команді. Насправді багато експертів вважають, що перший жіночий хокейний матч відбувся на початку березня 1889 року.
Як же екіпірувалися хокеїстки в минулому, позаминулому столітті. Виявляється, вони носили кринолінові спідниці з безліччю футболок, іноді з високим коміром. Тобто, дівчата не носили традиційні чоловічі гетри, оскільки це було б занадто непристойно для того часу. Їхні спідниці, безумовно, давали воротарям перевагу перед їхніми воротами.
До речі, про воротарів, Елізабет Грем із «Квінз-Університету» вважається першою воротаркою, яка грала в масці. Вона випередила в цьому, навіть чоловіків. У 1927 році, після делікатної стоматологічної операції, вона захищала ворота за допомогою фехтувальної маски, яка мала захистити дівчині обличчя.
Перша світова війна
Під час Першої світової війни, коли тисячі чоловіків поїхали на фронт, жінки отримали можливість замінити їх на заводах та виробництвах, а деякі — обіймали керуючи посади, традиційно призначені для чоловіків. Як з’ясувалося пані блискуче справлялися з новими обов’язками, причому не лише на підприємствах, але й на льоду.
Саме в ті роки були створені всілякі ліги, для того, щоб заповнити спортивні арени. Одна з перших жіночих ліг була заснована компанією Bell. Вона складалася із шести команд, у яких грали телефонні операторки Монреаля. Хокеїстки, що називається, показували клас гри, демонструючи видовищні матчі та, збираючи натовпи глядачів. Але, хоча ліга мала великий успіх, вона проіснувала лише один сезон.
З усіх жіночих ліг, створених під час Першої світової війни, найпопулярнішою була Східна жіноча хокейна ліга в Монреалі. Вона провела свою першу гру в грудні 1915 року, і майже миттєво хокеїстки привернули увагу та стали зірками по всієї країни. Арена «Джубілі», яка вміщувала 3200 глядачів, була переповнена. Вони грали в контактний хокей за тими ж правилами Національної хокейної асоціації, що й чоловіки.
Високопоставлений чиновник «Монреаль Канадієнс» розповів газеті Étoile de Montréal, що, як йому здалося, ці хокеїстки мають більшу популярність, ніж будь-хто інший у місті. При цьому чиновник додав, що половина його хлопців не змогла б грати в такій лізі. Протягом перших двох сезонів ліги команда із Західного регіону виграла Кубок Дорана. Найкращою гравчинею команди, безсумнівно, була Аньєс Вот’є, яка, як стверджували, була здатна конкурувати з найкращими професійними гравцями світу.
Така неймовірна популярність жіночого хокею поширилася за межі Монреаля. У 1916 році газета Cornouailles з Онтаріо, опублікувала серію статей про зростальне явище жіночого хокею. Найталановитіші хокеїстки країни, ймовірно, були зібрані в команді «Корнуолл Вікторіас». У команді, серед інших, була зіркова гравчиня Альбертіна Лапенсе.
Дівчині ледве виповнилось 16 років, юна франко-онтарійка була справжньою машиною із забивання голів. Ба більше, вона встановила рекорд, забивши 15 голів в одній грі. Це була справжня різанина на льоду, яка завершилася з рахунком 21:0 проти дівчат із «Хочелаги». Дівчина грала так феєрично, що дехто, навіть сумнівався, чи вона насправді жінка. Протягом сезону 1916–1917 років Альбертіна забила 150 голів. Завдяки їй «Корнуолл Вікторіас» завершили сезон із 45 перемогами та лише однією нічиєю.
Організаторські складнощі
Наприкінці війни Східна жіноча хокейна ліга припинила свою діяльність. Повернення чоловіків до Канади ознаменувало відродження професійних чоловічих хокейних ліг, а фінансовий інтерес промоутерів до жіночого хокею зменшився. У результаті, хокеїстки зникли з поля зору. Альбертіна Лапенсе завершила кар’єру в 1918 році. Дехто стверджує, що вона померла від іспанського грипу того ж року в Нью-Йорку. Про життя інших гравчинь цієї професійної ліги відомо небагато, крім того, що в той період історії ці жінки були обожнюваними спортсменками. Цілі натовпи приходили, щоби побачити їхню видовищну гру.
Під час Великої депресії і навіть після Другої світової війни в Канаді спостерігався певний занепад жіночого хокею. Молодим дівчатам було нелегко знайти для себе хокейні організації, особливо тому, що чоловічі ліги не хотіли звільняти для них місце. Саме в цьому контексті дев’ятирічна ентузіастка хокею Абігейл Гоффман, навіть коротко підстригла волосся і змінила свою гендерну ідентичність, щоб грати в хокей.
Батьки записали її до чоловічої команди, представивши як Еб Гоффман. Щоб не привертати зайвої уваги в роздягальні, Абігейл одягалася вдома й одразу ж виходила лід. Її хитрість спрацьовувала, але лише на деякий час, поки в неї не попросили свідоцтво про народження, щоб зареєструвати гравчиню на турнір. Попри те, що її виключили з команди, її вчинок викликав скандал. Абігейл довела, що дівчата можуть конкурувати з хлопцями на хокейному майданчику.
Жіночий хокей повертається?
Зрештою, в 1960-х роках у Канаді сформувалися перші жіночі хокейні ліги. Кілька спроб створити професійну жіночу хокейну лігу зазнали невдачі. Через понад 100 років після перших виступів жінок на льоду, поява Хокейної Ліги може стати історичним та поворотним моментом в еволюції канадського національного зимового виду спорту.
Джерела:
- https://kinesiology.csp.edu/sports-coaches-and-trainers/a-brief-history-of-women-in-sports/
- https://ville.montreal.qc.ca/memoiresdesmontrealais/sports-et-carnaval-dhiver-montreal-au-xixe-siecle
- https://www.journaldemontreal.com/2024/12/28/lhistoire-du-hockey-feminin-un-sport-ou-les-joueuses–manient-la-rondelle-aussi-bien-que-certains-des-meilleurs-joueurs-masculins