Як і більшість інших молочних продуктів, морозиво має досить довгу історію. Винахід заморожених десертів сягає часів Стародавнього Риму. За легендою, імператор Нерон мав звичку посилати своїх слуг збирати сніг у горах. Після чого його поливали медом і фруктовим соком. Цю імператорську забаганку, хоч і з натяжкою, але можна вважати першим морозивом.
Однак «офіційна» поява морозива відбулася лише в 1533 році. Цим винаходом людство зобов’язане італійським кухарям Катерини Медічі. З XVI по XVII століття морозиво стало популярним в аристократичних і буржуазних колах. У XIX столітті ця мода лише зросла, призводячи до появи нових, багатших вершкових смаків. Про те, чи люблять морозиво монреальці, та про те, як воно з’явилося в мегаполісі читайте на imontreal.net.
Історія морозива
На Північноамериканському континенті морозиво спочатку було «справою» американців. Вперше ласощі подали в США в 1700 році. Саме в Сполучених Штатах з’явилися перші молочні бари, це сталося близько 1800 року, і перші розносники морозива, ще десь через 20 років. При цьому улюблений продукт страждав від серйозних недоліків, вірніше страждали його поціновувачі.
А саме, виготовлялося морозиво в невеликих кількостях, кустарними методами. Тому воно, як не крути, вважалося елітним, або, навіть розкішним продуктом, призначеним для вищих верств суспільства. Та з наближенням індустріалізації все радикально помінялося. Близько 1850 року з’являються перші фабрики морозива. Усе це відбувається знову ж таки в США.
Відтак вироблений у великих кількостях, цей десерт став доступним для простих людей, оскільки продавався за досить низькою ціною. До слова, падіння цін пояснювалося все більшою механізацією виробництва. Тобто, якщо спочатку морозиво виготовлялося вручну в дерев’яних маслоробнях, то незабаром його почали виробляти за допомогою парової машини, а потім за допомогою електрики. При цьому популярність морозива нікуди не зникала. Ба більше, на початку XX століття американське виробництво цього продукту сягало десятків мільйонів галонів.
Квебекське морозиво
А що ж Квебек та один із мегаполісів провінції Монреаль. Промисловість морозива з’явилася у Квебеці на початку XX століття. У той час у Монреалі вже були вуличні торговці, які продавали морозиво. Але ці люди пропонували покупцеві продукт, виготовлений вручну, який розвозили на невеличкому візку. Ці продавці мали неабияку популярність серед дітей, особливо в спекотне літо.
При цьому лікарі та гігієністи були менш захоплені смаками морозива. Особливо їхній песимізм проявлявся в той час, коли підвищувалася дитяча смертність. У ті часи велася боротьба за обов’язкову пастеризацію молока, лунали голоси, які вимагали чітких стандартів щодо виробництва морозива.
І ці стандарти таки з’явилися в 1910 році з прийняттям Закону про фальсифікацію. Тоді було встановлено мінімальний вміст жиру в морозиві на рівні 14% і обмежено «хімічні» добавки до 2%. Річ у тім, що деякі виробники звикли пропонувати морозиво з низьким вмістом жиру, менше як 10%. При цьому вони додавали желатин для «стабілізації» готового продукту. Саме на тлі таких суперечок та дебатів зароджувалася морозивна промисловість у Монреалі. Згодом молочні бари та фабрики стали частиною монреальського ландшафту.
Однак, лише з 1940-х років ця галузь почала по справжньому розвиватися. Післявоєнне економічне процвітання дозволило робітничим сім’ям частіше купувати морозиво. Ба більше, федеральний уряд перестав вважати морозиво розкішшю, і в 1950 році воно перестало обкладатися податком. Бебі-бум, доступ до автомобілів, розвиток передмість і курортної індустрії створили сприятливі умови для цієї галузі.
Молочних барів у місті з’являлося все більше. Навіть супермаркети вже пропонували власні бренди морозива. Монреаль і морозиво починають зливатися воєдино. Щорічне виробництво цього продукту подвоюється приблизно кожні десять років, а споживання на душу населення постійно зростає.
Монреальська морозивна історія
Перші візки з морозивом з’явилися в Монреалі наприкінці ХІХ століття. Ці маленькі возики на колесах, які штовхалися вручну або прикріплювалися до велосипеда, були повністю автономними. Вони містили бочку з льодом, у якій розміщували кег з ароматизованим та підсолодженим молоком. Низька температура, яку давав лід, дозволяла зберігати продукт не зіпсованим.
В обмін на пенні продавець наповнював невелику місткість порцією морозива. Але ложок чи паличок тоді не було, відтак їсти доводилося виключно з допомогою язика, що й дало початок виразу «liche-crème», який зберігся в народній квебекській мові аж до наступного століття. Характерний дзвін дзвіночків сповіщав про появу цих прекрасних пересувних магазинів у парках і навіть у деяких житлових районах мегаполіса.
Саме в цей часовий проміжок найвідоміші ресторани теж почали пропонувати морозиво. Воно мало найрізноманітніші смаки, до прикладу, в ресторані Château Frontenac з моменту його відкриття. У меню з 1890-х до 1920-х років згадується апельсинове, кавове, малинове, фісташкове, мигдальне та карамельне морозиво. Іноді морозиво йшло тандемом з іншими ласощі, наприклад, макаруни з морозивом.
Окрім самого морозива, у Монреалі пропонували просто заморожені ласощі та інші похідні продукти. Деякі ідеї були успішними, про деякі нині ніхто вже, навіть не пам’ятає. Наприклад, у середині XX століття кілька квебекських компаній, натхненних досвідом Сполучених Штатів, почали виробляти сендвічі з морозивом, а також шоколадну помадку та льодяники на паличці.
Серед невдалих у комерційному плані ідей у 1980-х роках Culinar інвестувала 1,5 мільйона доларів у встановлення нової виробничої лінії для виготовлення морозива Vachon на своїй фабриці в Сент-Марі-де-Бос. Хоча клієнти були в захоплені від ідеї, та ініціатива виявилася комерційним провалом. Річ у тім, що десерт під час доставлення його в Монреаль занадто пошкоджувався, що призводило до великих збитків. Зрештою, від ідеї відмовилися. На даний час на підприємстві виробляють лише різдвяні полінця для морозива. Вони випускаються сезонно й мають попит.
Домашнє морозиво
Та не дивлячись на те, що виготовлення морозива було поставлено, що називається, на широку ногу, домогосподарки Монреалю не припинили виготовляти його вдома. Домашні морозильні камери, які стали популярними в північноамериканських домівках у другій половині XX століття, значно полегшили це завдання. Так само як і найрізноманітніші кулінарні книги, які почали друкувати рецепти цих ласощів.
Не забарилися з таким рецептами й газетні шпальти. Усі зрозуміли, що морозиво не має вікових обмежень, як проголошував плакат 1954 року, морозиво «це їжа, як для молодих, так і для старих».
Нині морозиво продовжує радувати своїх прихильників у Монреалі, пропри те, що на початку нового тисячоліття були спроби зменшити вміст цукру та жиру в продукті. Морозиво продовжує панувати в мегаполісі, варто лише поглянути на кількість магазинів, які поспішають запропонувати морозиво у вигляді пломбірів, ріжків, джелато тощо. Усе це наводить на одну єдину думку, яка є непохитною і вірною, особливо в спеку — цей тренд не зупиниться.
Джерела: