Історія аматорської астрономії в Монреалі тісно пов’язана з однією організацією — Королівським астрономічним товариством Канади. Його початки сягають 1868 року, коли невелика група друзів вирішила заснувати Торонтський астрономічний клуб. Він був створений в провінції Онтаріо в 1890 році під назвою Астрономічне та фізичне товариство Торонто. Відтоді ця дата є річницею заснування Королівського астрономічного товариства Канади. Одночасно було засноване і Монреальське астрономічне товариство. Більш докладно про початок астрономічної ери в Монреалі, та її здобутки читайте на imontreal.net.
Історія заснування астрономічного товариства
Трьома роками раніше, в 1887 році, Каміль Фламмаріон заснував Французьке астрономічне товариство. Між цією організацією та Торонтською групою були встановлені приязні зв’язки. Починаючи з 1900 року ці дві організації обмінювалися публікаціями. У 1903 році Торонтська група зробила запит та отримала право додати до своєї назви слово «royal», після чого було видалено слово Toronto, вона стала Королівським астрономічним товариством Канади. У 1968 році організація отримала федеральну хартію та прийняла двомовну назву, відтоді французькою мовою вона називається La société royale d’astronomie du Canada.
Стосовно провінції Квебек і Монреаля зокрема, то вже на початку 1918 року у Квебеку налічувалося 14 окремих членів Канадського астрономічного товариства. Його перший центр був заснований саме в Монреалі в тому ж році. У 1933 активісти придбали 150-міліметровий рефрактор із фокусним відношенням f/12.5. Цей астрономічний агрегат використовувався до 1939 року. Він був встановлений у вежі Sun Life Tower на вулиці Меткалф у самому центрі Монреаля. Пізніше його перевезли до обсерваторії Віль-Марі.
Слід зауважити, що цей Монреальський центр складався переважно з англомовних астрономів, які, зазвичай, мали статус аматорів. У той самий час слід розуміти, що в мегаполісі існувала велика група франкомовних астрономів, так само любителів, там між тим, вони мали певний вплив. Виходячи із цього поява франкомовного астрономічного товариства була справою часу.
Ця подія сталася в 1926 році, коли такий собі Ж. Едгар Гімон, заснував у мегаполісі астрономічне товариство, а разом із тим філософський інститут Канади, який теж приділяв увагу астрономії впродовж найближчих 10 років. Основною відмінністю від усіх інших аналогічних закладів у Канаді, було те, що ці організації були виключно франкомовні. До слова пан Гімон народився в 1892 році, а відтак був присутній при заснуванні Монреальського центру Канадського астрономічного товариства в 1918 році.
Розвиток франкомовного астрономічного центру
До 1947 року Монреальський центр уже мав 283 члени. Причому сорок з них були франкомовними. Це спонукало цих людей зустрітися 1 травня того ж року в бібліотеці Сен-Сюльпіс і заснувати Французький астрономічний центр у Монреалі. Мета цього заснування була доволі простою і зрозумілою — надання послуг астрономам-аматорам французькою мовою. Усе було вельми серйозно, була сформована рада директорів, а заявка на членство в Королівському центрі була направлена ближче до кінця року.
Відтак щойно було створено франкомовний астрономічний центр у Монреалі, до нього приєдналися тридцять франкомовних членів Монреальського центру. Першим президентом центру було обрано Делісля Гарно. Чоловік мав підтримку ради директорів, тобто десятьох осіб. Ще один цікавий факт, протягом першого року свого існування, Французький центр міг похвалитися тим, що серед його членів була одна членкиня, мова про Жоржетту Лемуан. Про її вклад у справу монреальської астрономії говорить той факт, що нині одна з престижних премій Французького астрономічного центру має її ім’я.
Як відомо, на той час у мегаполісі було лише три телескопи. Два з них були розташовані в навчальних закладах, що виглядало абсолютно логічно. Адже хто, як не майбутні науковці мали ними опікуватися. Ще один із телескопів розмістили в одній із церков у самому центрі міста. Усі ці імпровізовані обсерваторії відвідували члени Французького центру, де зустрічалися раз на місяць. У 1948 році були розроблені статут та положення організації, які включали 13 статей.
Пізніше посаду президента в Центрі обійняв ДеЛіль Гарно. Слід зауважити, що свою активну діяльність Центр розпочав ще до прийняття статуту. Починаючи з 1947 року проводилися конференції, тобто до офіційного визнання центру. А в 1948 році розпочалися вже офіційні конференції, скликання яких пропонували члени центру. Першу з таких провів священник брат Роберт, який був членом організації.
Планетарій Доу для Експо-67
Окремо слід сказати про Монреальський планетарій, який був відомий як планетарій Доу. Він був урочисто відкритий у квітні 1966 року мером міста Жаном Драпо. Ця подія була присвячена всесвітній виставці Експо-67, яка мала відбутись у Монреалі. Головним автором ідеї став ентузіаст астрономії, декан-засновник факультету природничих наук Університету Оттави П’єр Жендрон. Роботи тривали довгих три роки. Жендрон на той час був ще й керівником однієї з пивоварних компаній. Відтак зовсім не дивно, що підприємство вирішило зробити свій внесок у розвиток міста, його популяризацію, та підтримало проведення Експо-67. Саме так Монреаль отримав планетарій світового класу.
Що ж стосується технічних моментів, то розробкою плану планетарію зайнялася архітектурна фірма David-Barott-Boulva. Архітектори, працюючи над проєктом, включили до своїх планів деякі немало важливі астрономічні факти. До прикладу, про планету Сатурн, нагадували кільця навколо купола. Загальна вартість будівництва планетарію склала 1,2 мільйона доларів. Повністю будівництво будівлі та монтаж проєкційного обладнання завершили в кінці зими 1966 року, а перше шоу «Нове небо, нове місто» показали у квітня 1966 року.
Відтак від свого відкриття в 1966 до 2011 року цей планетарій відвідало майже шість мільйонів глядачів, тут відбулося понад 250 оригінальних постановок. Усі вони були створені для того, щоби популяризувати захопливий світ астрономії та космосу, як такого. Крім того, за час своєї роботи понад п’ятдесят спікерів та ведучих представили більш як 58 тис. вистав у Театрі зірок. У підсумку цей Монреальський планетарій припинив свою публічну діяльність восени 2011 року, за два роки до відкриття нового планетарію.
Досягнення монреальських астрономів
Звичайно, що така увага до астрономії, не могла не принести свої результати та своїх героїв. Професорка Монреальського університету Джулі Главачек-Ларрондо одна з них. Жінка являється всесвітньо відомою експерткою у вивченні надмасивних чорних дір. Вона доцентка кафедри фізики Монреальського університету. Та робота, яку вона представила була достойно оцінена в науковому світі, і мала неабиякий вплив на розуміння еволюції галактик і чорних дір.
Як відомо, чорні діри — це не якийсь там порожній простір. Насправді це один із найдивніших та найцікавіших об’єктів Всесвіту. Чорні діри настільки дивні, що сам Альберт Айнштайн не був певен, чи вони існують.
Стосовна Джулі Главачек-Ларрондо, то жінка отримала чисельні дослідницькі нагороди. Особливо слід відзначити, що вона була відзначена часом для роботи з найбільшими телескопами світу, включаючи рентгенівську обсерваторію Чандра та космічний телескоп Хаббл. Професорка говорить, що багато проєктів її студентів змоги виникнути, саме через це.
Джерела: