У першій половині XX століття змінювалася сама суть фармації, як професії, оскільки діяльність, яка традиційно визначала аптечну практику — приготування ліків, поступово зникала з розвитком фармацевтичної промисловості. Мала з’явитись нова галузь, і вона з’явилася. Мало того, ця нова галузь значно розвинулася в цей період і прискорилася після Другої світової війни. Тоді фармацевтичне виробництво зросло з 21,1 мільйона доларів у Канаді в 1940 році до 48,4 мільйона в 1946 році. І ще одна цікавинка, яка свідчить про реактивний ріст галузі — понад 90% ліків, виписаних у 1966 році, не існувало до 1945 року. Більш докладно про перші аптеки в Монреалі та про розвиток фармацевтичної галузі в місті читайте на imontreal.net.
Прийняття Закону про аптечну діяльність
Виняткова поява цієї галузі після Другої світової війни перевернула тодішню практику професії з ніг на голову. Фармацевти відтепер зосередилися на видачі ліків, а не на їх створенні. Це стало каталізатором кризи ідентичності всередині професії, деякі фармацевти перейшли до більш комерційної практики, тоді як інші почали ставити під сумнів свою роль у контролі за розповсюдженням і споживанням ліків. Цей період великих змін і колективних роздумів призвів до появи концепції клінічної фармації, починаючи з 1960-х років.
А 7 листопада 1974 року у фармацевтичній промисловості сталася безпрецедентна подія, яка була названа «Днем фармації століття». З цієї нагоди приблизно 1500 фармацевтів зібралися в Монреалі, щоби підтримати Квебекську асоціацію фармацевтичних компаній під час презентації брифа перед Управлінням професій Квебеку.
Ця демонстрація підкреслила ту поляризацію фармацевтичного середовища, яка виникла — з одного боку, комерційні фармацевти, з іншого ті, хто віддає перевагу професійній ролі фармацевта заради більшої користі для суспільства.
Після прийняття Закону про фармацію в 1973 році Орден фармацевтів Квебеку почав розробляти правила, що регулюють практику професії. Кілька із цих нормативних актів, викликали бурхливу реакцію у фармацевтичній спільноті. Перший стосувався реклами та передбачав, що фармацевти можуть згадувати лише своє ім’я, професійні звання, адресу та години роботи свого підприємства.
Тому будь-яка реклама, спрямована на заохочення до споживання ліків, заборонена. Друге положення стосувалося діяльності аптек і передбачало, що ця діяльність повинна здійснюватися в закритому приміщенні, окремо від тих комерційних, де продаються парафармацевтичні препарати.
Цей проєкт постанови викликав таку реакцію, що Управління професій було змушене проводити публічні слухання протягом чотирьох днів, у жовтні та листопаді 1974 року, щоб вислухати аргументи різних зацікавлених груп, зокрема, так званих «комерційних» фармацевтів і тих, хто виступав за професійну орієнтацію фармації.
З одного боку, аптечні мережі виступали проти цих норм, які, на їхню думку, мали призвести до підвищення цін, зниження якості послуг і закриття багатьох аптек, які не зможуть подолати податковий тягар, пов’язаний із роботою, необхідною для дотримання положення про діяльність аптек. Як тільки було оголошено про публічні слухання, почали складатися записку для захисту цього погляду, який був одноголосно схвалений членами, присутніми на загальних зборах 6 жовтня 1974 року.
7 листопада 1974 року 800 власників фармацевтів — або 80% з 1015 аптек у Квебеку — закрили свої аптеки між 9:00 і 14:00, щоби поїхати до Монреаля, де до них доєдналися 200 колег з інших медичних секторів і 500 студентів із двох факультетів фармації. Усі ці люди були присутні на виступі представників близько 40 фармацевтів аптечних мереж, слова яких часто викликали глузування демонстрантів.
Поява аптеки «Монреаль»
На фоні цих пристрастей, які розгорнулися навколо фармацевтичної галузі історія однієї з найстаріших аптек Монреаля, яка була розташована на вулиці Сент-Катрін з 1923 до 1985 року й, безсумнівно, є однією з перлин історії Монреаля, є досить показовою. Її заснував фармацевт Шарль Едуар Дюкетт. Він, як стверджують виявив неабияку зухвалість, розпочинаючи свій бізнес проєкт, але після цього репутація його закладу швидко поширилася не лишу в провінції чи місті, а, навіть більше, по всьому світу.
Зі скромної аптечної стійки заклад швидко перетворився на справжню установу, займаючи п’ятиповерхову будівлю та маючи понад 50 автомобілів доставлення, які розвозили замовлення по всьому Монреалю вдень і вночі.
Про історію будівлі
Кілька слів про історію цієї будівлі. Ця аптека, безсумнівно, була однією з найважливіших фармацевтичних будівель у Монреалі. Маленька аптека швидко стала справжньою установою, пропонуючи доставлення в будь-який куточок острова Монреаль. Цю послугу вдень і вночі надавали понад півсотні автомобілів із назвою закладу.
Містер Дюкетт був першим у 1920-х і 1930-х роках, хто продавав такі продукти, як парфуми, макіяж і фотопрояв в аптеці. Він також був одним із перших, хто використав концепцію знижок. Крім того, під час Другої світової війни містер Дюкетт пропонував мешканцям околиць продукти в обмін на їхні покупки в аптеці.
Отже, урочисте відкриття Монреальської аптеки відбулося в 1934 році за адресою 916 Sainte-Catherine Street East. Ця п’ятиповерхова будівля була спроєктована архітектором Раулем Гарієпі, який також був автором кінотеатру Rialto. На той час Pharmacie Montréal була найбільшою роздрібною аптекою у світі та першою в Канаді, яка працювала цілодобово.
Причому цю послугу тут пропонували аж до 1973 року. Аптека обслуговувала різноманітну клієнтуру, включаючи місцевих жителів, а також людей із більш заможних верств населення, деяких членів мафії чи представників політичного класу, а також людей, які не уявляють своє буття без нічного життя.
У 1950 році на допомогу пану Дюкетту прийшов його син, Жан-Поль Дюкетт, з яким вони утворили робочий тандем. Останній очолив заклад у 1966 році після смерті свого батька. У 1973 році пан Дюкетт-молодший об’єднав зусилля з Луї Мішо та Жаном Куту. Тоді Pharmacie Montréal стала першою франшизою аптек Jean Coutu, а також шостою філією мережі. Ця трансакція була прекрасною можливістю для розвитку з огляду на репутацію Pharmacie Montréal.
Передова аптека Монреаля
Та щоб зрозуміти повною мірою оригінальність цього закладу слід ще раз повернутись у 1920–1930-ті роки, коли закладом керував фармацевт-підприємець Шарль Едуард Дюкетт. Саме він зробив революцію у світі фармації того часу.
Адже він був першим, хто запропонував ряд продуктів, яких раніше не бачили в закладах такого типу. Мова про продукцію парфумерії, косметології та фотосправи. Але не лише це зробило Дюкетта-старшого геніальним фармацевтом. Він, вважаючи ціни на ліки захмарними для простого населення, став першим, хто запропонував знижки на ліки та препарати, ставши піонером знижок в аптечних закладах.
Крім того, оскільки він сам служив в армії під час Першої світової війни, перервавши навчання, щоби піти доглядати за матросами та солдатами на кораблях між Лондоном і Нью-Йорком, Дюкетт не міг залишатися бездіяльним під час Другої світової війни. А ще саме він пропонує своїм клієнтам бонуси при купівлі ліків. Люди з околиць отримують масло, яблука чи цукор у його аптеці в обмін на свої витрати на аптечні продукти.
Але всі ці нововведення не принесуть йому повагу монреальських аптекарів. Колегія фармацевтів і деякі з його колег, загалом, подадуть проти нього 22 позови до суду — усі з яких він виграв.
Джерела: