Коли Едмонд Ельбаз розповідав громаді, що монреальська синагога, президентом якої він є, святкувала у 2018 році своє 250-річчя, він пояснював, що його громада, Shearith Israel, була заснована за століття до народження самої Канади. Відтак більш відома як «португальська» або «іспанська» синагога — це найстаріша конгрегація в Канаді та одна з перших у Північній Америці. Хоча точно відомо, що синагогу було засновано в 1768 році, точну дату цієї події забули. Тому, відзначаючи 250-річчя, громада перебувала в очікуванні низки спеціальних заходів, які мали відбуватись протягом року. І слід зауважити, що громада не помилилась, але більш докладно про історію створення синагоги у Монреалі читайте на imontreal.net.
Корпорація іспанських і португальських євреїв
Корпорація іспанських і португальських євреїв є найстарішою єврейською установою в Монреалі, Квебеку та Канаді загалом. Свою історію вона веде від перших єврейських поселенців, які почали прибувати в 1760 році. Спочатку кілька сімей збиралися для молитви в приватних будинках.
Перші служби відбувалися в приміщеннях на вулицях Сен-Жак, потім Нотр-Дам і, нарешті, Реколле. Але це відбувалося, поки в 1768 році не була офіційно заснована конгрегація. Відтак вона така ж стара, як сам Монреаль. Біля її початків стояла невелика група людей, вона об’єднала торговців і постачальників, які супроводжували британську армію під час Семирічної війни та, які оселилися тут після завоювання.
Більш того вона є однією з найстаріших у всій Північній Америці та сестринською конгрегацією інших іспано-португальських об’єднань, які включають усі ранні єврейські поселення в Північній Америці, такі, як Кюрасао, Нью-Йорк, Філадельфія та Ньюпорт, Род-Айленд. Усе це створили авантюрні переселенці з відомих громад Амстердама та Лондона.
Іспано-португальська традиція наслідує обряди та звичаї тих євреїв, які були вигнані з Іспанії та Португалії ще з 1492 року. Вони шукали притулку в європейських землях. Інші євреї-сефарди, іспанці або іберійці, вирушили до Середземномор’я, переважно з мусульманських земель. Вони стали відомі, як східні євреї-сефарди. За останні п’ятдесят років кілька сотень сімей із цих громад прибули до Монреаля та приєдналися до конгрегації, відновивши зв’язок зі своїми близькими, з якими вони були розлучені 500 років тому. До початку 1960-х років це була єдина сефардська конгрегація в Монреалі та Канаді.
Історичне значення конгрегації було визнано урядом Канади, коли в 1970-х роках Національний архів запросив усі попередні документи та протоколи. Конгрегація також передала свій перший сувій Тори до архіву. Це був перший сувій у Канаді, який виставлявся в Національному архіві в Оттаві. Зараз він подорожує світом із виставкою про історію єврейського життя в Канаді під назвою «Un manteau de nombreuses couleurs».
Кадри вирішують усе
Нині конгрегація обслуговує понад 700 сімей майже з усіх країн світу, де жили євреї. Це мультикультурна спільнота, яка відображає життя Монреаля та неперевершений канадський плюралізм. Попри те, що тут проживали в основному англомовні євреї, тепер конгрегація стала двомовною спільнотою через прибуття багатьох франкомовних сімей із Північної Африки та Близького Сходу.
Що ж за люди створювали цю конгрегацію. Під час французького режиму некатолики були виключені положеннями Чорного кодексу, оприлюдненого Людовіком XIV. Тому перші євреї прибули до Квебеку на початку британського правління. Хоча вони становили лише дуже невеликий відсоток населення, в 1831 році 0,01 % від загальної кількості в Канаді, їхній внесок допоміг структурувати економічне життя Монреаля, Квебеку та Канади загалом.
Аарон Гарт, який вважається батьком єврейської громади в Канаді, оселився в Труа-Рів’єрі в 1761 році, де відкрив бізнес, інвестував у торгівлю хутром і став сеньйором. Його син Єзекіель Гарт, бізнесмен і військовий, був першим євреєм, обраним до палати зборів Нижньої Канади. Серед племінників Аарона Гарта є чотири брати Джозефа, сини Рейчел Соломон і Генрі Джозеф. Усі вони відзначалися підприємницьким духом та громадянською позицією.
Чому іспанська конгрегація
Серед інших його внесків — Джозеф був президентом Монреальської вуличної залізниці, яка згодом перетворилася на Монреальські трамваї, а ще згодом — на Суспільство транспорту Монреаля. Ще одними засновниками синагоги були Давиди, чий патріарх, Лазар Давид, позичив громаді землю для її першої синагоги. Його син Девід був одним із засновників Банку Монреаля та членом-засновником організації, яка стала Монреальською торговою палатою.
Тобто громада, яка була заснована в 1768 році цими людьми, їхніми братами чи їхніми батьками, мала назву Іспанської конгрегації. Чому так? Це євреї-сефарди, слово «сефард» на івриті означає «Іспанія». Принаймні 1000 років єврейські громади на Піренейському півострові розвивали традиції, мови, звичаї, мелодії, пов’язані з різними імперіями та культурами, які там змінювали одна одну. Попри те, що члени спільноти-засновника, включаючи родину Гартів, були членами однієї з двох інших великих культурних сімей, ашкеназів, престиж, пов’язаний із сефардською ідентичністю в той час, був таким, що громада воліла ідентифікувати себе з нею.
У 1777 році вони побудували свою першу синагогу на вулиці Нотр-Дам, всередині фортифікаційного муру старого укріпленого міста. Колонія росла досить швидко, продовжуючи свою експансію на північний захід. У 1832 році Мозес Джуда Гейс, архітектор і член громади, побудував другу синагогу для своєї конгрегації. Ця будівля з гарного сірого каменю класичного вигляду була зведена на вулиці Шенвіль на північ від вулиці Ла Гошетьер.
Єврейське населення міста продовжувало зростати, і португальська громада більше не була єдиною. У 1890 році будівлю на вулиці Шенневіль придбала румунська єврейська громада, яка займала її до 1929 року. У 1846 році португальська конгрегація привезла молодого рабина з Лондона. 21-річний Авраам де Сола був сином відомого преподобного Девіда Аарона де Сола. Протягом майже 40 років служби Авраам де Сола був визнаний не лише своєю громадою за свої якості красномовного оратора, але й населенням Монреаля за його діяльність, як професора семітських і східних мов в Університеті Макгілла.
Відродження синагоги
У 1882 році після Авраама де Сола на посаді рабина став його син, Мельдола де Сола, який зразково головував до 1918 року. У 1892 році громада переїхала до третьої будівлі на вулиці Стенлі, на північ від вулиці Сент-Катрін. Архітектором був Кларенс І. де Сола, інший син рабина Авраама де Сола. Ця красива будівля в іудейсько-єгипетському стилі служила громаді понад півстоліття. Тому в 1946 році громада неохоче продала цю будівлю коледжу сера Джорджа Вільямса.
Вона збідніла за роки кризи та війни. Після невеликої перерви громада вирішує йти далі та покинути центр міста. 13 вересня 1947 року вона провела своє перше богослужіння в новому, сучасному, багатофункціональному будинку, розташованому поблизу житлових районів, що будувалися на північному заході, у районі Кот-де-Неж, поблизу Сноудона. Це був далекоглядний крок. Протягом наступних кількох десятиліть велика частина єврейської громади теж прийшла сюди. Однак синагога пережила важкі часи на цьому місці, перш ніж відродитись майже дивовижним чином у 1970-х роках.
Джерела: