Ця велика жінка-лікар зробила понад 13 000 операцій протягом своєї кар’єри. Так сталося, що саме їй, свого часу сказали, що хірургія – не жіноча справа. Уродженка Монреалю, італійка за походженням та угандійка за вибором місця роботи та життя Люсіль Тісдейл була видатною лікаркою-хірургинею. Про її життя читайте тут на imontreal.
Вступ на медичний факультет
Вона народилася 30 січня 1929 року в районі Кот-де-Неж в Монреалі. Дівчинка була четвертою в родині, де всього було семеро дітей. ЇЇ батько був бакалійником і м’ясником, мав свій бізнес. Люсіль пощастило, вона здобувала освіту в шикарних монастирях в Аутрімонті. Тому дуже рано зіткнулася з соціальною нерівністю, особливо тому, що все її дитинство пройшло під час найстрашнішої економічної кризи, яку коли-небудь знав промислово розвинений світ.
Приблизно у 12 років дівчина відчула покликання до медицини. Сестри-місіонерки прийшли прочитати лекцію в школі-інтернаті, яку відвідувала Люсіль. Вони розповіли про свій досвід роботи в дитячих будинках Китаю. Люсіль була зачарована. Вона почала працювати волонтером у клініці, яку відвідують малозабезпечені верстви населення в Плато Мон-Рояль. Після школи дівчина вступила на медичний факультет Монреальського університету. Зі 110 абітурієнтів, прийнятих того року, було лише вісім жінок. У 1955 році Люсіль Тісдейл отримала диплом лікаря.
Хірургія як покликання
Вона обрала хірургію, вибір, який на той час був дуже спірним. Багато хто стверджував, що на операцію у жінки-хірургині мало хто погодиться. Нащо Люсіль іронічно, але твердо відповіла, що робити хірургічні операції, навпаки, ідеальна справа для жінок, оскільки вона нагадує шиття.
Вона проходила стажування та резиденцію в лікарнях Sainte-Justine, Maisonneuve та Hôtel-Dieu у Монреалі. Саме в лікарні Сен-Жюсті вона вперше зустріла молодого італійського лікаря, який приїхав туди вдосконалювати свої знання, доктора П’єро Корті. Тоді вона його майже не помітила, тому що для неї в той момент було важливо закінчити медичну освіту.
Люсіль Тісдейл хоче завершити навчання за кордоном.Та близько двадцяти американських лікарень відхилили її заявку. Єдина лікарня, яка погоджується прийняти дівчину, знаходиться в Парижі. Тож Люсіль їде в Париж. Саме тут, доктор Корті запросив дівчину приєднатися до нього в Уганді, щоб працювати там хірургинею. Вона погоджується, але лише на двомісячне стажування.
Стажування в Уганді
Люсіль працює там з надзвичайним запалом і пристрастю, приймаючи зранку кілька десятків пацієнтів, проводячи операції, часто до пізнього вечора. У тій маленькій лікарні тоді було всього близько сорока ліжок.
Після закінчення двох місяців вона повернулася до Марселя. П’єро Корті засипає її листами, благаючи повернутися, і врешті просить вийти за нього заміж. Люсіль повернулася до Гулу в Уганді й разом з П’єро Корті починає працювати в лікарні Святої Марії. Те, що мало бути двомісячним експериментом, триватиме 35 років, аж до смерті Люсіль.
Щоб продовжити свою роботу, вони створили фонд Lucille Teasdale та Piero Corti Foundation, щоб забезпечити виживання заснованої ними лікарні. Домініка, єдина донька подружжя, яка стала лікарем, продовжує їхню місію.
Лише в серпні 1987 року жителі Квебеку дізналися про роботу місис Тісдейл та її чоловіка. Докторка Тісдейл була нагороджена премією від Всесвітньої організації охорони здоров’я в 1986 році. В 1995 році її як офіцера нагородили Національним орденом Квебеку. У 2001 році її ім’я занесли до канадської Зали медичної слави. Люсіль Тісдейл також є кавалеркою ордена Канади та офіцером ордена “За заслуги перед Італійською Республікою”. Про життя лікарки написано книгу та знято фільм.
ТЕГИ: історія лікаря з Монреаля, історія монреальського лікаря, історія Люсіль Тісдейл, хірургиня Люсіль Тісдейл, Зала медичної слави, кавалерка ордена Канади, фонд Lucille Teasdale, лікар П’єро Корті, стажування в Уганді, медичний факультет Монреальського університету