Його прозвали “лікарем бідних”. Ще за життя, його іменем назвали школу. Його репутація лікаря і хірурга вийшла за межі округу — у листопаді 1901 року він був обраний представником округу Hochelaga Est від коледжу лікарів і хірургів Квебеку. Про життєвий шлях монреальського доктора Жоржа-Едмона Баріла читайте тут на imontreal.
Монреальська школа хірургії
Жорж-Едмон Баріл народився 2 травня 1859 року в Сент-Женев’єв-де-Батискані. Він здобув класичну освіту в Семінарії Труа-Рів’єр, потім вивчав медицину в Монреальській школі медицини та хірургії, яка є філією коледжу Вікторії в Кобурзі, що в Онтаріо.
У той час умови життя і праці населення цього робітничого міста були важкими. Епідемія віспи 1885 року спричинила смерть 107 людей у цьому районі, де багато хто виступав проти обов’язкової вакцинації, яку заохочував тодішній мер Монреаля Оноре Богран. Позиція доктора Баріла з цього питання не відома, але його тесть, доктор Жозеф-Емері Кодерре, був категорично проти вакцинації.
У той час смертність була дуже високою. Між 1884 і 1900 роками (не враховуючи 1885 рік через епідемію натуральної віспи) цей показник становив у середньому 21,6 особи на тисячу. Основними причинами були низька якість молока та води, а також недостатня санітарія, погане харчування та життя в антисанітарних умовах. На цьому фоні, доктор Баріл заохочує владу до будівництва громадської лазні. В 1890 році влада Монреаля таки побудувала першу дерев’яну лазню. Працювала вона лише влітку. Була знесена у 1906 році, щоб звільнити місце для постійної лазні на вулиці Марлборо.
Член шкільної ради
З моменту прибуття в Хочелагу, в 1883 році й до своєї смерті в 1913 році, Баріл працював у Hôtel-Dieu в Монреалі. У 1902 році він був також обраний лікарем сестер Святих Імен Ісуса і Марії, які заснували свій будинок і монастир у Хочелазі в 1860 році. А у листопаді 1901 року Жорж-Едмон Баріл був обраний представником округу Hochelaga Est від коледжу лікарів і хірургів Квебеку. Він також був членом Асоціації франкомовних лікарів Північної Америки.
Доктор Баріл відіграє важливу роль у освіті. В повідомленні про його смерть зазначено, що він був членом шкільної ради Хочелаги протягом 29 років, у тому числі 12 років як президент. Він був одним із п’яти комісарів на той час.
В липні 1910 року доктор був призначений президентом шкільної ради. Його повноваження було продовжено на наступні два роки. Він головував на останніх зборах 29 квітня 1913 року, відколи виїхав з округу. Доктор Баріл був першим непрофесійним президентом шкільної ради Хочелаги.
Крім того, він мав особливу честь побачити, як школа отримала його ім’я ще за його життя.
Особисте життя
У 1884 році, невдовзі після прибуття до Хочелаги, Жорж-Едмон Баріл одружився з Еуфемі Емері-Кодерре, донькою його колишнього професора в медичній школі Жозефа Емері-Кодерре. У подружжя було семеро дітей, найвідомішим з яких був Жорж-Ерміль Баріл, який довгий час очолював Канадську асоціацію католицької молоді. Ця організація захищала франко-онтарійців у 1914 році, коли уряд провінції хотів скасувати французькі школи. Вона також виступала проти участі франкоканадців в обороні Англії під час Першої світової війни.
У 1898 році доктор Баріл купив власний будинок де він жив до 1913 року. У резиденції лікаря був нічний дзвінок для екстрених випадків. У серпні 1903 року він побудував будинок на вулиці Sainte-Catherine, на розі вулиці Dézéry. Сюди він переніс і свою медичну практику. В цій будівлі, що прилягає до його будинку, був відкритий його офіс.
Навесні 1913 року доктор Баріл переїхав на площу Сен-Луї, проживши 30 років у Хочелазі. Саме там він помер вранці 18 вересня 1913 року після нетривалої хвороби.